Раніше не було потреби / бажання запускати ЕЖ-варіант рубрики "Варто прочитати", та й я зовсім не та людина, яка може порадити щось з української літератури (що не викличе розчарування або дивних запитань).
Але, як кажуть, час змінює все.
Автор зміг у десятьох сторінках тексту не заховати, а відкрито подати декілька тем для серйозних роздумів, серед яких головною, авжеж, стає тема української нації. Але тут нема масштабних роздумів над питаннями, нема рецептів та відповідей — лише оголена думка-проблема, битися над якою (або не звернути уваги) має читач:
"Скажи, коли був такий історичний час, аби українець не відчував своєї подвійності: польсько-української, австро-рутенської, російсько-малоросійської, американо-української, знову російсько-, але вже хохляцької? Коли було таке, аби неактуальним був цей їхній білінґвізм? Скажи!"
"... я не виню окремого обережного українця, бо нація, до якої він причетний, ніколи не мала вітця-диктатора. Такого собі авторитарного правителя, якого б любили-ненавиділи усі піддані. Саме любили-ненавиділи, як це в родині діти ставляться до батька. Відсутність такого батька й спонукає націю шукати легкої смерти, замість того, аби примножувати життєві сили".
Немає коментарів:
Дописати коментар